it's not easy

    Відпустити минуле на так просто. Своє минуле - то ше півбіди, а от чиєсь...

  Зі своїми спогадами простіше. Їх хоча б частково можна контролювати і бути впевненим, що це всього лиш прочитані сторінки, до яких ти вже ніколи не повернешся. А от як знати що твориться в голові у людини, яка йде поруч з тобою? І чи ходила вона раніше з кимось тією вулицею, якою ви зараз йдете вдвох? Кого тримала за руку? Кому посміхалась? Чи згадує вона ті часи? Чи сумує за ними? Чи було їй тоді так само добре, як зараз, чи може краще? 

   Мабуть безглуздо хвилюватись за чиєсь минуле, маючи своє за плечима. Однак стає трохи не по собі при думці, що тебе можуть з кимось порівнювати. Не факт, звісно, що порівнюють, навіть підстав для таких припущень нема, але все ж такі думки виникають і зупинити їх потік не завжди вдається.

  Суттєво підливають масло у вогонь ті доброзичливці, які своїм обов'язком вважають повідомити тебе, що знають яким було минуле тієї людини, але нічого конкретного не говорять. І мимоволі виникає запитання: Ну нахєра то? 

  І от ти сидиш загружений своїми міркуваннями + добрі люди поділились з тобою своїми, і в результаті вся ця тема минулого поглинає тебе повністю і вже нема часу ні на теперішнє, ні тим більше на майбутнє. А найгірше те, що людина, яка поруч з тобою, взагалі не розуміє що твориться, не знає як тобі допомогти, і це тільки негативно впливає на ваше спілкування, бо відволікає від всіх тих приємних моментів, які для вас підготувало життя.

  Адже ж не можна звинувачувати людину в тому, що вона не зустріла тебе раніше. До того ж не забуваймо, що і в тебе є своє минуле, яким тобі ніхто не дорікає.

  Так от, минуле в минулому, його нема. Зараз саме той час, щоб творити майбутнє, тішитись, дуріти, насолоджуватись один одним і радіти кожній миті проведеній вдвох.

  Відпустити минуле не так просто, але заради майбутнього цілком можливо ;)